Перша Світова війна
Перша Світова війна
28 червня 1914 р. у м. Сараєво сербський студент Гаврило Принцип убив спадкоємця австро-угорського престолу, ерцгерцога Франца Фердинанда. Сараєвське вбивство спричинило низку наступних подій у міжнародній політиці, внаслідок яких виникла повномасштабна війна. 28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. У відповідь Росія розпочала загальну мобілізацію. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії та розпочала вторгнення в країни Бенілюксу. 3 серпня Берлін оголосив війну Парижу. 4 серпня у війну вступила Велика Британія, оголосивши війну Німеччині. Нарешті, 6 серпня Австро-Угорщина заявила, що перебуває у стані війни з Росією. Країни Четвертного союзу (Центральні держави; Австро-Угорщина, Німеччина, Болгарія та Османська імперія) вступили у воєнне протистояння із країнам Антанти (Велика Британія, Франція, Росія, Італія, США) за розподіл сфер впливу у світі.
Для народів, розділених політичними кордонами імперій, досвід Великої війни став одним із найбільш драматичних. На Сході Європи найтяжче випробування спіткало український народ, що був не суб’єктом, а об’єктом війни між великими потугами, воюючи на стороні обох протиборчих блоків (Антанти і Четвертного союзу, у складі Російської імперії та Австро-Угорщини відповідно).
Українські землі зазнали значних руйнувань внаслідок війни. Від початку боїв влітку 1914 р. на території Галичини, Волині й меншою мірою Центральної України відбулися одні з найзапекліших бойових дій на Східному фронті. За роки війни в російську царську армію було мобілізовано 3,5 млн українців (за іншими даними, 4,5 млн із загальної чисельності 15,5 млн), до складу австро-угорської армії – бл. 300 тис. (бл. 9 % від особового складу австро-угорського війська). На українських землях здебільшого велися бойові дії між Австро-Угорщиною та Німеччиною, з одного боку, та Російською імперією, з іншого. Саме тут проходив Південно-Західний фронт російської армії завдовжки бл. 400 км. Серед найбільших битв Першої світової, які відбувалися на території України, можна згадати: Галицьку битву (10 серпня – 13 вересня 1914), Карпатську операцію (7 січня – 20 квітня 1915), Горлицьку наступальну операцію німецьких та австро-угорських військ (2-15 травня 1915), Брусиловський прорив російської армії (22 травня – 7 вересня 1916), «Наступ Керенського» (червень – липень 1917).
Внаслідок війни на українських землях було зруйноване господарство, зупинився соціально-економічний розвиток. Зокрема, за роки воєнного лихоліття в Галичині було зруйновано понад 40 % господарств і житлових будинків, понад 1,5 млн промислових споруд. Стратегічно важлива нафтова промисловість регіону зменшила виробництво на 1/3. Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо у 1913 р. тут функціонувало 3 тис. 381 підприємство, то 1915 р. – лише 2 тис. 849. Станом на 1917 р. із 4 млн селянських господарств 1,8 млн дворів залишилося без коней. В цей час у селах залишилося лише 38,7 % працездатного населення.
Втім, внаслідок Першої світової війни розвалилися дві потужні імперії – Російська та Австро-Угорська, до складу яких входили українські землі. Звільнившись від імперських кайданів, українці вступили в новий етап революцій, державного будівництва та національно-визвольної війни 1917–1921. Перший мирний договір у Першій світовій війні підписала саме Україна (хоча вона не була суб’єктом війни від її початку) – 9 лютого 1918 р. був укладений Брестський договір між УНР та країнами Четвертного Союзу. Проте боротьба за незалежність, розпочата на завершальному етапі Першої світової війни, закінчилася поразкою українського державного проекту та нового розподілу українських земель між країнами-сусідами.
Загалом у роки Першої світової війни, за підрахунками дослідників, загинуло 393 тис. українців у складі російської армії та бл. 92 тис. – австро-угорської. Значних втрат зазнало і цивільне населення з обох боків фронту через бойові дії, хвороби, репресії тощо. Хоча значно більших військових та цивільних втрат українці зазнали у період Визвольної боротьби 1917–1921 рр. Зокрема, чисельність населення Наддніпрянської України в 1921 р. скоротилося на 2 млн 647 тис., в той час як Східної Галичини – на 478 тис. (9,12 %) (якщо взяти до уваги природний приріст, то втрати населення Галичини за роки воєнного лихоліття становили 670 тис., здебільшого українців та євреїв). Саме через драматичну повоєнну історію Велика війна не увійшла так міцно в історичну пам'ять народів Центрально-Східної Європи (зокрема, й українців), як це відбулося на Заході континенту.
Велика війна 1914–1918 рр. не стала переломною подією, яка б зупинила війни на планеті. Навпаки, вона стала фундаментом для нової війни – Другої світової.
Тестування :
Комментарии
Отправить комментарий